31.10-01.11.2020 - Ядерный забег

[*PAKETA67]

Ком. Группы ЮГ-02 Paketa67. К отчету Мемфиса добавить нечего, все прошло просто шикарно))

Немного фото

[Шустрик]

А буханка застрягла в багнюкі опісля того, як група "Альфа" билась з противником?
Якщо так, то це нереально круто)))))

[Kitaez]

Буханка как раз и застряла в момент перед самым вашим замесом
Связи не было. Через некоторое время узнали, что Дитрих убит.

[Росомаха]

Що ж... В двох словах, такого ще не було...))
А тепер розгорнутіше)

За всі ігри проекту з 2008го року було все. І спека влітку з 15+ км розвідки без води, і дубарь взимку, і вдень дощ та ледве плюс а вночі сніг та норм мінус в кінці зими.
Але от дощ, постійно, з трьома перервами на 5-10 хвилин - ніт)

Вранці на початку ледве накрапало. Ну, мож ще пройде стороною. Не пройшло) За кілька годин почалось, від моросі до норм дощу, хвилями.

У нашої групи (Воробей, Росомаха, Дітріх, Біт, Шустрік, Незнайка) завданням було шукати джерела радіації за їх слідом. Площа сліду - 6 лісових квадратів, 2х1.5км площі. Нас перекинули на середину пошукової лінії, тож так і рухались. Кілька годин йшли паралельно зі слідом, перевіряючи молодняки, дороги, пагорби, низини. Цікавою новацією був наш MAD, Мобільний Автономний Дядько - Біт на моноколесі))) Така собі розвідка, котра раптом що, могла швиденько звалити від контакту) Всю дорогу кружляв навколо нас)

Стемнішало. За годину дійшли до чергового фронту радіаційного сліду. Зустрілись з мобільною групою Одеси та рештою. Як потім виявилось, такою купою зібрались дарма, бо нас бачив супротивник і якби не пріоритетне завдання, то могли б нас суттєво кусьнути)

Після наради та короткого перепочинку вирішили і далі маневрувати по сліду. І підготували план "Б").
Воробей передав мені командування Альфою, бо змушений був поїхати. Браво сповістили, що за 2 години мають зніматись. Ну, ок.
Пройшли ще 1км лісового квадрату. Стали на перехресті. Відправив Біта по дорозі в одну сторону, Дітріха та Незнайку в протилежну
Помітив, що перчі та панаму викручую вже втретє...)
Хлопці повернулись. Тепер я та Біт вирушили на патрулювання. Іду і думаю: "та біс з ними. нарвусь на когось, то або розкрию і звалю, або спробую забрати чим більш і піду грітись на мертв'як")
В обидві сторони тиша.
Надійшла інфа про зміщення сліду на +1 квадрат до заводу. Гаразд. Знімаємось і йдемо туди ж. Викликати Браво не вийшло. Ще й буханка поїхала евакуювати бійця. От жеж... Біт поїхав в сторону Браво для встановлення зв'язку.
Пройшли 0.5км до наступного перехрестя. Відправив Дітріха та Шустріка на праву дорогу в патруль. Викрутив панаму та перчі вчетверте, заточив енергогель. Патруль згодом повернувся. Вже підзамахались. Сіли компактно, але недалеко від дороги. Я спиною до лівої дороги перехрестя в 2й лінії дерев, Дітріх навпроти в 2х метрах дивиться на перехрестя. Незнайка правіше в 4х метрах, Шустрік лівіше мене ближче до дороги.
Пройшло хвилин 10.
Раптом Дітріх: "рух на дорозі".
Я: "шта?"
Дітріх: "рух. на. дорозі."
Розумію, що в тому напрямку може буди наше Браво. Та це ж мабуть і вони. Стапе! Але ж вони не попереджали нас. А там Сомбер. А він би 300% попередив, якби йшов до нас. Хм... Нєстиковочка...) Паралельно бачу, як на перехрестя вийшло і завернуло вліво 2 постаті.
Зараз перевіримо) Витягую руки з-під пончо до зброї і кричу постатям: "ей, хлопці! ану скажіть пароль!". Тиша.
Підіймаю зброю, прицілююсь. Кричу кодове слово. Тиша.
"Хлопці! Пароль скажіть жеж!". Кажу кодове слово вдруге. Бачу, що хлопці ннуууу взагалі дупля не відбивають, що відповісти і вже спіткнулись, щоб грохнутись на ізмєну)
Затискаю трігер... І яаааак почалось...)
Якимось макаром мабуть втрьох зафігачили по одному челу. Другий побіг далі і лівіше. Намагаюсь відправити за ним чергу, але приїхали. Після першої довгої черги Арктурус перестав стріляти.
Блет! Шо робити? Глоком та гумовим ножиком багато не нарішати, бо я ж не Біт) Агов! В мене ж Кастєт є! Свіженький, спецом перед грою пригнав.
Ну нас хоч почують по його вибухах.
За цей час Дітріха поклали. Передаю по рації, що у нас контакт на останньому перехресті. Браво або Біт мають почути.
Випускаю постріл за першим втікуном.
Починаються черги з протилежного боку.
Шустрік встигає випустити 1 барабан зарядів. Під час перезарядки його теж поклали. Запускаю ще 2 постріли на звук черг. Ще 4й постріл прокєкав і не вибухнув. Перезаряджаю 5й і мені прилітає з довгої черги. Яка також зносить і Незнайку, як потім виявилось.
Загалом фініш не дивний, бо нас 4 без пнв, а група на нас вийшла 12 з кількома пнв, тож навряд ми змогли б втікти.

Червоні маяки увімкнули зарано, провтик. Вийшли на дорогу. Підійшло ще 2 людини з маяками, дивлюсь і не впізнаю. Не місцеві?)) Таки так і є, Одеса.

Ну і потопали до мертв'яка. Дорогою всі крім Дітріха майже пірнули в калюжі, бо дороги вже норм намочило)
Дійшли. І от давно я так не радів гарячій каші та чаю.

Резалт.
Одну з двох груп таки розкрили. Хоч і ціною життя своєї групи. Поломка буханки в калюжі перед нашим контактом і відсутність групи швидкого реагування. Ну штош... Буває, прикре співпадіння.

На 4у гру AR Арктурус витримав 10 годин дощу, але кастомний трігер нає... Також кастомний цинкосплавний відсікач ймовірно одночасно з ним злизався. Тож тепер маю замовний новий cnc трігер і лише кулеметний режим стрільби)
Взуття та снаряга висохали 3 дні.
Британським гортексом ну дууууже здивований. Він настільки класно працює, що одягнуте поверх нього пончо вже після першого разу було зсередини таке ж мокре, як зовні. А під гортексом все збс)
Шкарпетки Дексшел 7 років чекали свого часу і відпрацювали на 100%)) Бо Ніквакс з берців зтерся відразу після проходу по високій траві і ближче до контакту вже починалось чвакання.
Кастєт - дуже окнорм.
О 12й ночі псіханув і жахнув від мертв'яка до парковки за речами і назад. Тож +9км під дощем і по слизькій дорозі)

Велика подяка всім одеситам за те, що не забили та приїхали! І не важливо, за яку сторону)
Велика подяка решті всім, що не злякались погоди і все одно брали участь! От реально, тепер майже будь-який дощ - то фігня))
Велика подяка організаторам від обох сторін та всіх міст! Ви робите чудові ігри, як завжди)

[^Жужа]

На згадку гри, яка була самою очікуваною цієї осені, як прояв поваги до всіх Вас, а також на роздум для тих, хто ще не вирішив на яку сторону страйкболу йому потрібно, публікую від себе невеличку новелу в трьох частях.

A.R.M.S. який я люблю. А чи знаєш ти, якою може бути осінь? Епізод ігор, який одночасно був і навчанням, і випробуванням раніше засвоєних навичок. Заздалегідь з друзями було підібрано та перевірено спорядження з врахуванням очікуваного прогнозу погоди і можливого маршруту. Виїзд з сонячної Одеси відбувався завдяки і в компанії найближчих друзів (Myroslav і Mr_White), що було вже само по собі приємною подією непростого року, офіційне гасло якого щодо зменшення соціальних зв’язків руйнувало мою нервову систему.
Зараз смішно згадувати, але інфраструктура і незвичні для одеситів дорожні розв’язки Києва внесли корективи щодо часу нашого прибуття. «Наддніпрянське шосе, Арсенальна, Арка дружби народів… Хлопці, ми зайняли невірну смугу і прої(-бали)хали наш з’їзд!»
Під’їжджаючи до точки вивантаження, за бортом помітно дощило, а ми запізнювалися вже приблизно на півтори години і сумували, що наші плани засмажити качку, яка була натерта сумішшю підібраних спецій ще з вечора, тануть на очах. Раптом, в доповнення до наших сум ми зрозуміли, що не купили сонячну олію! Без помітних успіхів наш дружній екіпаж намагався знайти найближчий сільмаг, в якому можна було б виправити цю прикру помилку. Як же ми здивувалися тому, що за деяких обставин під час дружнього спілкування, ми прибули на місце старту попереднього епізоду A.R.M.S., який був в 70 кілометрах від нашого очікуваного місцезнаходження. В цю мить, ми майже відчули скорботу десяти членів проєкту, які безупинно виглядали нашого прибуття і не сподівалися, що ми їх можемо залишити без обіцяної смаженої качки з яблуками і картоплею, яку, як запевняв автор рецепту, напрочуд легко зробити, а картопля, приготована в качиному жирі, смачна, декадентська і небесна!.. Бл…ть! Це ж A.R.M.S.!! Коли ти усвідомиш, що A.R.M.S. піклується про тебе, в ту ж мить від тебе підуть всі страждання, сльози і смуток ...
Кілометри минали, за вікном автомобіля була глибока ніч, але час розтанув і вже не мав ніякого сенсу. Ось нарешті той самий ліс. Світло фар вихопило з темряви ще не знайомий силует білого бусіка, на якому прибула частина одеситів, а он і хлопці. Обіцяні 9 градусів відчувалися кожним по-різному, а радість зустрічі була посилена приємним смаком шота Hankey Bannister. Однак реальність була не втішна: ми прибули останніми. Осінній нічний ліс змочений дощем, майже співав колискову, а наш розкішний намет, який міг з комфортом розмістити 4 людини чи 8 бійців A.R.M.S., ще був не вивантажений. Начепивши на голову ліхтарі ми почали готувати укриття. Пригоди лише починалися! Намет був по-сирітськи розукомплектований. Його каркасної частини, з встановлених потім обставин, в нас бути просто не могло! Сміх переходив в подив, а подив у згадки про того, хто нам передав намет без дуг і кілків: людина захоплюється Хага́куре Кікі́гакі, одним із постулатів якого було твердження, що шлях, яким йде воїн, прихований від більшості, що ним йде меншість і сутність його дано пізнати не кожному. Це ж A.R.M.S.!! Ставимо намет як тент, закріплюємо розтяжки за допомогою малої піхотної лопати і змайстрованими з гілок кілочками. Наспіх закинуті речі. Світлина на згадку. Подякували за третє ліжко Electric. Нарешті сон.
07.00 – 09.00 Ранкове пробудження було звичайним як і самі збори. Запланована на сніданок каша з чаєм так і залишилася в планах. Енергетичний фітнес батончик з продуктового магазину і склянка води - це також розкішний сніданок! Закриваю очі. Перевіряю себе. Вкритий пончо. GPS закинутий до рюкзаку пише трек, радєйка – на зручному місці, гарнітура Bowman – я скучив за тобою, мєхани – як завжди під праву руку; ліва – приємне почуття дотику АК-74. 5 гранат від Mr_White поруч. Найважливіше? Так, не забув - Ambush Seating Pad! Я готовий.

[^Жужа]

Сообщение от Жужа

На згадку гри, яка була самою очікуваною цієї осені, як прояв поваги до всіх Вас, а також на роздум для тих, хто ще не вирішив на яку сторону страйкболу йому потрібно, публікую від себе невеличку новелу в трьох частях.

Частина друга
Базовий табір, який одночасно виступав загальним мертвяком, завдяки старанням Electric, забезпечував майже домашній затишок. Дощове повітря було наповнене ароматами прілого осіннього листя і підсилювало приємне відчуття свіжості. Екіпіровані і готові вступити в гру хлопці жартували, підтримуючи кожен свою чайну церемонію. На відстані Myroslav з телефоном в руці узгоджував організаційні питання і вже фактично знаходився в ставці керуючого операцією. До старту залишалось кілька годин. Час сповільнився і прискорився лише з наростаючим шумом двигуна нетерплячої Буханки, яка раптом опинилася перед нами, виринувши з лісової дороги на галявину. З неї вийшов SuffiX, який оголосив ознайомчі пункти по обстановці і надав безпосередні вказівки до дії. Всі закинули свої рюкзаки і зайняли місця, а SuffiX місце водія. Буханка трохи неквапливо вирушила через змішані сосново-листяні ліси на північ до точки старту. І ось ми вже дружньо підстрибуємо на металевих лавках по лісовій дорозі Биковнянського лісу. Двигун троїв і ненав'язливий запах вихлопних газів нагадував про непросте життя повнопривідного автомобіля. Подорож так само стрімко закінчилася як і розпочалася. За командою Gosha наше відділення з сімох стрілків вивантажилося. За мною закріпили додаткову рацію для зв’язку групи з SuffiX. Визначаємо місце розташування. Десять кілометрів позаду. Автомобільна дорога, яка нас відділяє від Калинівки майже поруч.
Старт гри. Нарешті, момент, який ти так довго чекав, прийшов! Основна задача - непомітно вийти на рубіж бази командування. Колону спочатку очолив Gosha, замикав - Mr_White. Майже кожні п'ятнадцять хвилин уникаємо контакту з місцевим населенням. Час минув непомітно. П’ятихвилинна зупинка замість привалу – годиться. Рушаємо далі. Зміна головного дозору на двійку Tapaz – Mozart. Маршрут майже позаду. Рухаємося неподалік дороги. Знову рух на дорозі. Людина одягнена в камуфляж. Всі напружилися. Дистанція пострілу, невже ворог? Зовсім ні, це несподівана зустріч з Electric! Він тільки що був на нашій базі і повертається. Об'єднуємо зусилля і змінюємо азимут. В групі починаються сумніви щодо правильного визначення місцезнаходження бази. Ми плутаємо лісовими кварталами. Напрямок змінюється. Картографічний прилад у Gosha розрядився. Виходимо на зв’язок з Myroslav а потім і SuffiX з прямим питанням щодо місцезнаходження бази. Запит відхилено. Час плутання додав повне розуміння того, що вага зібраного рюкзака значно більше суми ваги речей, що знаходяться в ньому. Начебто технічні проблеми усунуті, відділення повертається на маршрут. Нарешті - удача! Встановлений контакт зі сторожовим секретом бази. Ми виходимо на рубіж.
Укриття, бліндажі, притулок? Ніт. Вільний час для приймання їжі якраз достатній для цього. Надходить команда від SuffiX взяти саме необхідне, посилити склянкою води і бутербродом і заступити на бойову охорону лісового перехрестя в заданому квадраті. Знову Буханка. Як може бути тепло і затишно ти відчуваєш саме в ній. Пара хвилин і ми на точці. Позашляховик виплюнув нашу групу Bravo в обійми дощового лісу і зник, обдавши дерева ревінням двигуна.
Секторальне спостереження. Інколи повз нас, сумлінно вимішуючи багнюку, проїздять легковики прориваючись в звичний світ теплих і сухих речей. Сутінки. Очі непомітно звикають до нічного лісу. Постійний зв'язок із SuffiX. Спостереження змінюється патрулюванням. Знатно дощить. Якщо перестаємо рухатись, скрізь мокрі речі стає помітним холод. Група слідує зазначеним лісовим квадратам. Знову спостереження. Будь-якої присутності бійців AMRF не виявлено. Сталося те, що сталося: за станом здоров’я, потрібна евакуація члена нашого відділення. Від командира отримую наказ супроводжувати евакуацію. В двох кілометрах від точки висадки, Буханка під час маневрування водними перешкодами терпить лихо. Пішки завершаємо завдання з евакуації і я повертаюсь на лісову дорогу де застрягла група Delta. Зв’язок з нашими силами ОПС встановити на такій відстані було неможливо. В кращому випадку 70-сантиметровий діапазон УКВ зв’язку в щільному лісі працює на відстані до 2 кілометрів. Треба діяти! Прийнято рішення спробувати передати актуальну інформацію про радіоактивний слід скоротивши відстань. На часах майже 23:00 – кожен час інформація оновлюється. Разом із KIT рушаємо нічною дорогою на зближення з базою командування. Невдача. Навіть скоротивши відстань до 1 кілометра зв'язок встановити не вдалось. В очікуванні найгірших новин отримуємо інформацію від групи Delta, що командирська Буханка знову на ходу і вона вже прямує до бази командування, і нас разом із KIT візьме на борт.

[^Жужа]

Сообщение от Жужа

На згадку гри, яка була самою очікуваною цієї осені, як прояв поваги до всіх Вас, а також на роздум для тих, хто ще не вирішив на яку сторону страйкболу йому потрібно, публікую від себе невеличку новелу в трьох частях. :salute

Третя частина.
Але не остання

А між тим… Очікувати стоячи на дорозі ми не збиралися і щоб захистити себе від її прозорості, майже одночасно, зробивши кілька кроків, ми розчинилися кожен у своїй стороні узбіччя, прикритого молодим підліском. Хоча вночі під час дощу від слуху куди більше користі аніж від зору, сидячи, притулившись спиною до дерева, я все одно інстинктивно, не концентруючись вдивлявся в місце, яке тільки що приховало напарника по завданню.
Минуло декілька хвилин і вже зовсім близько, за кілька сот метрів лісової дороги, знайомий звук сповістив про наближення групи Delta. Верхівки дерев, а потім і самі дерева почали опромінюватися світлом фар автомобіля. Я підвівся, готуючись виступити на дорогу і проявити себе. Ще мить і ми вже ідемо до бази. SuffiX перекрикуючи шум двигуна розповідав останні новини гри і деталі визволення Буханки з дощової пастки.
В силу відсутності будь-якої оглядовості з пасажирського відсіку, в майже закритому зовні, суцільнометалевого фургона я дізнався про прибуття на базу вже в мить повної зупинки. Треба бути об’єктивним, труднощі не помітні поки ти не зануришся в комфортну атмосферу. Так було і зі мною. Тіло майже не хотіло рухатись і для виходу на зовні вже доводилося здійснювати цілеспрямоване зусилля. Я підвівся, трохи нахилившись притримуючи на голові однією рукою в мокрій рукавичці мокру ж панаму, іншою рукою намацав ручку дверей, зробив крок в мокрий ліс, розуміючи, що там мене вже чекає фінішна пряма цієї непростої гри.
Після декількох годин майже ізольованості від активних ігрових дій, база для мене здавалась розтривоженим мурашником. Повітря було наповнене їдким димом сирої тліючої деревини, а бійці, здавалося метушилися в хаотичному русі. Myroslav, як командуючий базою, зустрів SuffiX напруженим і питальним поглядом. Менше хвилини і узгоджена між ними інформація, розрядила всі сумніви, які були підсилені накопиченою невизначеністю. І ось вже від Myroslav різко пролунала команда «Увага!». Після короткого брифінгу, припущення про доцільність подальших активних бойових дій лише підсилилося. Варіант очікувати працював не на нашу користь і наближав зухвалий нічний штурм. В передчутті блискавичності штурму і пов'язаного з цим бойового зіткнення, адреналін надавав сил і гнав втому геть разом із думками про те, що до ранку ще попереду більша частина ночі.